Наданий час у Скиті зведений храм Вознесіння Господнього проводяться внутрішні роботи, в скорому часі з Божою допомогою планується освячення.

23 серпня 2011 року було освячене місце під будівництво храму і братських келій, а вже 6 червня 2013 року відбулося освячення купола та накупольного хреста. Спасо-Преображенський храм скита був побудований на кошти мецената і благодійника обителі Юрія Гречанюка та освячений 9 листопада 2013 року митрополитом Івано-Франківським і Галицьким Іоасафом при співслужінні благочинного монастиря ігумена Паїсія, скитоначальника ігумена Феогноста та чисельного духовенства.

Храм хрестоподібний, цегляний, однокупольний. Іконостас двоярусний.

У п’ятницю рано, 29грудня/11 січня, причащався ще раз св. Тайнам, а увечері того дня віддав великий подвижник із молитвою на устх Богові праведного свого Духа. В неділю,31 грудня/13 січня, ченці похоронили дорогого свого вчителя у притворі Собору справа від входу.

По великих трудах і найвищих успіхах, увінчаних подвигами, упокоївся Феодосій, ігумен великого-Скитського Манявського монастиря 24/7 жовтня 1629 року, переживши свогоучителя тільки на 8 років. Тіло його поховали ченці у приворі Собору обителі, біля чесних мощей Іова, і накрили спільний гріб обох перших засновників монастиря великою плитою з мармуру. Патріарший триременний Хрест ділить мармурову плиту, яка і донині стоїть.

Минули роки й чернець-хранитель, відходячи у вічність, взяв таку ж обітницю зі свого наступника — монаха, який теж заприсягнувся берегти ікону, як зіницю ока. Понад 80 років доля ікони, що мала силу долати злих духів, була відома як дуже помічна у важких хворобах, зцілювала від одержимості та епілепсії, залишалась для всіх таємницею. Хоча траплялися випадки, коли хранитель, зглянувшись на людське горе, вдавався до її заступництва. Так було й тоді, коли він став свідком непоправної втрати: парафіянка церкви, де він служив, гірко оплакувала передчасну смерть свого неповнолітнього сина. Серце підказало ченцеві, що цей випадок — винятковий, а тому поклав ікону на тіло хлопчика й відслужив акафист, після чого… до дитини повернулося життя.

Хтозна, як довго ще мандрував би безвістю чудотворний образ: хранитель на схилі років уже збирався доручити його турботам свого наступника, але уві сні з’явилась йому сама Пресвята Цариця, яка звеліла передати ікону до Українського Афону.

Було зрозуміло, що святиня обрала для себе домівку, але де вона — чернець не знав. Та згодом довідався, що з давніх-давен Українським Афоном називали Манявський Хресто-Воздвиженський монастир. До закриття його священноархімандритами монастиря були Царгородські патріархи, з благословення яких і заснована обитель.

Коли шукач богообраного місця вперше прийшов до нововідродженної обителі, застав її в великих руїнах, так, що завагався, чи й справді тут повинен залишити безцінний скарб. Однак 2003р., коли Пречиста Діва знову з’явилась хранителеві й повторила свій наказ, сумнівів не залишилось. Саме до недавно відбудованого за старими кресленнями храму Воздвиження Чесного Хреста скиту Манявського й передав чернець чудотворний образ. Уже наприкінці червня вперше за останні 80 років святиня з благословення архиєпископа Івано-Франківського й Галицького УПЦ КП Іоасафа була винесена для всенародного поклоніння вірним.

Як і колись, люди звертаються до Цариці Небесної з благаннями про зцілення, а ще йдуть до неї з надією знайти відповіді на важкі питання, які годі розв’язати розумом, але цілком можливо — духом, у глибокій вірі.

На пам’ять про це з’явлення в монастирі зберігається ікона Пресвятої Богородиці «Ігуменя Манявська».

На  Різдвяні свята 2008 року, незважаючи на великий мороз, який сягав до 30 градусів у Соборному храмі, ікона замироточила: Пресвята Богородиця попереджала про лихоліття, яке наближалося, –  повінь.

На Стрітеня Господнє 2012 року ікона знову замироточила: Мати Божа застерігає нас від бездумних наших вчинків. Як 350 років, так і тепер Пресвята Богородиця призиває нас до покаяння.

Будучи певними у своїй православній вірі, маючи тверду надію на спасіння, безмежно люблячи Бога, і сьогодні ми повинні бути гідними послідовниками своїх далеких предків.

Тут ченцям Скита з’являлася сама Цариця Небесна. Здавна монахи використовували цю воду для зцілення недужих, тож недаремно, мабуть, цю брилу нарекли “Блаженним каменем”.

Камінь-брила із гротом, який нагадує велетенський горган з отвором, що за 400 метрів від виїзної брами монастиря. Грот цей і є давнім житлом ченців – скитом.

Історія стародавнього печерного скиту все ще малодосліджена. Тільки з легенд і переказів можна дізнатись про те, як провадили сво богомільне життя у печері Блаженного каменя його перші поселенці. І чи не в кожній такій оповіді є свідчення про те, що монахи здавна займалися зціленням. У горах вони збирали трави і квіти, настоювали їх на тутешній чудодійній воді – і не було кращих ліків від усіляких недуг.

Невідомо, коли і чому занепав стародавній скит у печері Блаженного каменя. Можливо, до цього спричинилося монгольське нашестя. Але минули роки, і за сподвижнецтва Іова Княгеницького, який спершу жив пустельником у лісах біля Маняви, в 1612 році постали перші будівлі нинішнього монастиря. Монахи знали про чудодійні властивості води з Блаженного каменя. По цю воду, як по ліки для відновлення зору та ослаблення болю, прибували навіть посланці європейських монархів. Та коли за наказом австрійської влади в 1785 році монастир у маняві закрили, джерело у Блаженному камені… пересохло. Понад двісті років печера була сухою. І тільки з відновлення монастиря тут знову почали збиратися краплі цілющої води. Були неодноразові випадки зцілення цією святою водою. За свідченням ченців, від води з Блаженного каменя видужала дівчина, яка хворіла на виразку шкіри, мужчина із Києва який чекав операції на обличчя, також від чудодіної води в час хрещення отримав зцілення п’ятнадцятилітній хлопчик, який від народження пересувався на інвалідному візку. Вода допомага відновлювати зір і зцілює хвороби костей.