Неділя Входу Господнього в Єрусалим

Від перших віків християнства Східна Церква святкує пам’ять Входу Христового до Єрусалиму в неділю перед Його світлим Воскресінням. Квітна неділя з давніх-давен вважалася великим Господнім празником і належить до 12-ти найбільших празників церковного року.

Всі чотири євангелісти оповідають про Вхід Ісуса Христа до Єрусалиму за кілька днів до Його хресних страждань. Коли після чудесного воскресіння Лазаря Ісус Христос за шість днів до Пасхи зібрався для її святкування йти в Єрусалим, то багато з народу з радісним почуттям пішли за Ісусом, готові супроводжувати Його з урочистістю, з якою в давні часи на Сході супроводжували царів

Але сталося несподіване для них: «Безліч народу, що зібрався на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, взяли пальмове віття, і вийшли назустріч Христу та викликували: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» Багато хто стелив свою одежу під ноги осляти, на якому їхав Ісус, зрізали гілки з пальм і кидали по дорозі, діти вітали Месію. Повіривши у могутнього і доброго Вчителя, простий серцем народ готовий був визнати в Ньому Царя, який прийшов звільнити його. Такий настрій у Єрусалимських жителів тривав недовго, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, йшла тінь осуду єврейською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп’яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: “Осанна!”, – за кілька днів кричатимуть: “Розіпни Його!”.

Свято Входу Ісуса Христа до Єрусалиму належить до найдавніших свят у Східній Церкві.  Святкування цього свята почалося в Єрусалимі і невдовзі стало святом усієї Східної Церкви.

Вірні Єрусалиму у Квітну неділю, після ранішніх богослужінь в храмі Гробу Господнього збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі біля храму Христового Вознесіння. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового входу до Єрусалиму. Під час хресного ходу і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися викликами: “Благословен, хто йде в ім’я Господнє”.

Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози або верби.

У Новому Завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. Оливкова галузка є символом миру. У православному требнику, у молитві на благословення верби, це гілля зветься також символом воскресіння.

Ця неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі – це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо радіти з Христом у Царстві Його, ми повинні спочатку тут, на Землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голгофу. І коли виконаємо це, то увійдемо з Спасителем у Царство Його де вічна радість і воскресіння.