Новини

Богослужіння в 21-шу неділю після Пятидесятниці

10 листопада 2019 року, в 21-шу неділю після П’ятидесятниці, коли Свята Православна Церква молитовно вшановує пам’ять святої великомучениці Параскеви П’ятниці. Цього дня в Манявському Хресто-Воздвиженському монастирі в Соборному храмі Великоскитської обителі братія в священному сані, звершили Божественну Євхаристію на якій піднесли молитви за жертводавців, благодійників і за Вітчизну нашу та всіх християн.

Святкову Божествену літургію очолив благочинний монастиря архимандрит Герасим у співслужінні духовних отців Великого Скиту.

Після завершення Служби Божої отець-благочинний звернувся до всіх вірних із повчальним словом проповіді.

 

Богослужіння в 19-ту неділю після П’ятидесятниці

27 жовтня 2019 року, в 19-ту неділю після П’ятидесятниці, коли Свята Мати Церква молитовно вшановує пам’ять святих отців VII Вселенського собору, духовні отці Великоскитської обителі у Соборному храмі Манявського Хресто-Воздвиженського чоловічого монастиря звершили Божественну Євхаристію на якій піднесли молитви за жертводавців, благодійників і за Вітчизну нашу та всіх християн.

Святкову Божественну літургію святителя Іоана Золотоустого, очолив благочинний монастиря архимандрит Герасим у співслужінні братії в священному сані.

Божествене читання Євангелія виголосив протодиякон Димитрій (Луцак).

Проповідь перед причастям виголосив, насельник монастиря архимандрит Софроній, духівник Великоскитського Скиту.

Після завершення богослужіння із повчальним словом до прихожан звернувся отець-благочинний, в якому привітав усіх причасникі із прийняттям Тіла і Крові Христового, та із недільним днем.

Богослужіння в свято Покрови Пресвятої Богородиці

14 жовтня 2019 року в свято Покрови Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії в Українському Афоні братія молилась за спільним богослужінням у Соборному храмі Хресто-Воздвиженського Манявського чоловічого монастиря.

Божествену Літургію святителя Іоана Золотоустого очолив благочинний монастиря, архимандрит Герасим у співслужінні братії в священному сані. Також на це свято в Манявський монастир завітав клірик Івано-Франківської єпархії протоієрей Димитрій із паствою.

Після запричасного стиха проповідь виголосив насельник монастиря ієромонах Варлаам.

Цього дня Соборний храм був переповнений вірянами.

Після Служби Божої до присутніх звернувся благочинний монастиря архимандрит Герасим де всіх привітав із святом та наших воїнів з Днем Захисника.

Богослужіння закінчилось співом: ” Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах наших не погордуй, а від бід захисти нас, Діво Преблагословенна”.

Стаття про свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього

Свято Воздвиження – це славне торжество Чесного і славного Хреста Господнього. Причиною його встановлення було знайдення Хреста царицею Єленою у 326 році.

Вшанування знамення Хреста було й раніше. 28 жовтня 312 року, як свідчить Історик Євсевій, імператор Константан почав війну проти Максентія, що зачинився у Римі. Опівдні імператор, а потім і його воїни побачили на сонці знамення Хреста, яке складалось зі світла. На Хресті був надпис: “Цим перемагай”. Уночі св. Константану з’явився Сам Христос і звелів зробити воїнське знамено у вигляді хреста і використовувати його силу проти ворогів. Знамено було зроблене із золота (його бачив Євсевій).

Максентій був переможений (Євсевій, кн.1). Після 1 Вселенського собору цар побажав знайти Хрест Господній. Його мати, св. рівноап. Єлена у 326 році прибула в Єрусалим з наміром поклонитись святим місцям і знайти Хрест. Не тільки іудеї, але й язичники намагались знищити і саму пам’ять про страждання Ісуса Христа.

У 119 році язичники за наказом імператора Адріана засипали землею Голгофу та Гроб Господній і на цьому місці збудували храм на честь язичницької богині Венери та поставили статую Юпітера. За наказом св. Єлени місце страждань і смерті Христа на Голгофі було знайдене й розчищене. Була знайдена печера – Гроб Господній та три хрести і дощечка з надписом. Через чудесне зцілення жінки від тяжкої хвороби й воскресіння померлого від доторкання одного з хрестів був виявлений Хрест Господній. Щоб задовольнити благочестиве бажання віруючих вклонитись Чесному Хресту, патр. Макарій піднімав його, а люди викликували: “Господи помилуй”. Так був покладений початок чину воздвиження Хреста у день свята.

На місцях, пов’язаних із земним життям Спасителя за бажанням се. Єлени було збудовано більше 80 храмів. Рівноапостольний імпер. Константин звелів збудувати в Єрусалимі величний і просторий храм Воскресіння Христового, в який увійшли і Гроб Господній, і Голгофа. Він був освячений 13 вересня 335 року. В наступний день, 14 вересня, встановлене було святкування Воздвиження Чесного й Животворчого Хреста. Але не повсюдно воно звершувалось у цей .день, можливо, тому що Хрест був знайдений в один із днів святкування Пасхи і в цей день відбувалось вшанування Хреста до побудови на місці знайдення храму Воскресіння. Про древнє святкування Воздвиження Хреста на Пасху в Єрусалимі близько 393 року згадує Павлін, єпископ Монакський в 11 своєму листі до імпер. Сєвера. Він пише: “Єпископ міста кожний рік, коли буває Пасха Господня, виносить Хрест до народу для поклоніння, сам спочатку звершуючи поклоніння. Крім цього дня, у який святкується таїнство самого Хреста, …його ніколи не показують, хіба що на прохання людей благочестивих, які приходять з віддалених місць із метою поклонитись Хресту”.

В V столітті Євагрій Понтійський свідчить про свято Воздвиження Хреста й поклоніння йому. В VI столітті св. Григорій Великий згадує про свято Воздвиження в 14 день вересня.

Збереглись повчання на день свята таких святих отців Церкви: Кирила Єрусалимського, Амвросія Медіоланського та Іоана Золотоустого. Св. Кирил Єрусалимський у своєму огласительному слові говорить: “Ісус Христос істинно розтятий був за гріхи наші. Якщо побажаєш відкинути це, то викриє тебе видиме нами місце – це блаженна Голгофа, на якій зібрались ми тепер заради Розп’ятого на ній; але і вся вселенна має уже частини дерева хресного” (Огласительне слово, 4,10).

У VII столітті зі святом Воздвиження св. Хреста були поєднані спогади про іншу подію – повернення його з персидського полону 14 вересня 628 року. В царювання візантійського імпер. Фоки (602 -610) персидський цар Хозрой II у війні проти греків розбив грецьке військо, пограбував Єрусалим і забрав у Персію Животворчий Хрест Господній та св. патр. Захарію (609 – 633). Хрест перебував у Персії 14 років і тільки при імпер. Іраклії (610 – 641), який переміг Сироєса, сина Хозроя, із великим торжеством був повернений в Єрусалим. У зв’язку з цими подіями у Західній церкві у VIII столітті святкування знайдення Хреста Єленою було перенесене на 3 травня, а 14 вересня згадується там явлення Хреста Константну Великому і повернення його з Персії.

За свідченням св. Кирила Єрусалимського, частини св. Хреста були рознесені в усі краї землі, для спасіння якої Ісус Христос розп’ятий був на Хресті. Частина св. Хреста зберігалась також у соборі св. Софії м. Києва (Описание Києвософийского собора, гл.6), а в наш час у напрестольному хресті.

Про вшанування хреста у Древній Церкві є свідчення Тертуліана. Спростувавши різкі наклепи, що зводились на християн, Тертуліан говорить: “Стосовно тих людей, які звинувачують нас у поклонінні хресту, то ми того не соромимось”. Далі він пише, що якби християни кланялись хресту як Богу, то в такому випадку вони нічим не відрізнялись би від язичників, які кланяються дереву.

Заперечуючи доводи тих, хто не вшановує св. хреста, святитель Григорій Палама пише: “Якщо дійсно хресту не повинно віддавати шани з тієї причини, що на ньому Христос прийняв смерть, і визнати, що смерть ця не була священною і спасительною, то чому ж, як говорить Апостол, у смерть Його ми хрестились? Яким же чином ми будемо приймати участь у Його Воскресінні, якщо не будемо з’єднані з Ним подобою смерті Його?’. Український святий, святитель Димитрій Ростовський, у своєму слові на Воздвиження говорить: “Достойно й праведно поклонятись Xресту Христовому, бо цим благословенним деревом була переможена смерть і дароване життя. Через райське дерево ми були підкорені смерті, і через дерево хресне оживлені; першим вигнані з раю, другим сходимо на небо; першим нас переміг ворог, другим ми перемагаємо ворогів
наших: тому Достойне всякого вшанування це благословенне дерево”. Збереглись також слова та бесіди на свято святих Григорія Богослова та Єфрема Сиріна.

Піснеспіви на свято Воздвиження Хреста Господнього складені святими Андрієм Критським
(7 ст.), Космою Маюмським, Феофаном Константинопольським, Іоаном Дамаскіним, Йосифом Студитом, імпер. Львом та іншими. В наш час на утрені свята, в соборних храмах звершується чин
воздвиження Хреста на спомині про історичну подію у житті древньої християнської Церкви.

 

Великоскитська обитель молитовно вшановує пам’ять свого засновника преп. Феодосія

Щорічно 7 жовтня Великий Скит Манявський, Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир молитовно вшановує пам’ять свого небесного покровителя та засновника, святого преподобного Феодосія Манявського.

Преподобний Феодосій, будучи вже ієродияконом, прийшов до преподобного Іова у 1608 році, якого Іов відразу виокремив серед інших, побачивши в ньому велику ревність та смирення. З молодих років преподобний Феодосій намагався догодити Господу незлобливістю і доброчесним життям та виконанням заповідей Христових.

У 1613 році митрополитом Маневасійським Іоасафом ієродиякон Феодосій на прохання преподобного Іова був висвячений  в ієромонахи.

Під керівництвом преподобного Феодосія у скиту була побудована велика Хресто-Воздвиженська Соборна церква, а скит від Константинопольського Патріарха Тимофія отримав ставропигію.

Продовжувач святої справи преподобного Іова Княгиницького, преподобний Феодосій упокоївся 24/ 7 жовтня 1629 року і був похований поряд із своїм учителем.

Напередодні, 6 жовтня в храмі святих мучеників Бориса та Гліба було звершене всенічне бдіння яке очолив благочинний монастиря архимандрит Герасим.

У самий  день свята в тому ж храмі Божественну літургію очолив настоятель обителі, митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф , якому співслужили, благочинний монастиря з братією та духовенство із інших областей.

Богослужіння супроводжував хор під управлінням ієрея Іоана Бегметюка.

За богослужінням апостола читав студент 2-го курсу  Дмитро Хомин, а читання Євангелія звершив клірик монастиря, протодиякон Димитрій Луцак.

Проповідь перед причастям вірних виголосив духівник архимандрит Софроній, в якій розповів усім присутнім у храмі про праведне життя преподобного Феодосія.

Після відпусту Літургії владика Іоасаф привітав братію та паломників з цим святковим днем і закликав Боже благословення на всіх віруючих.

Також в цей день Івано-Франківський Богословський Інститут відзначає свій актовий день.

 

 

Престольний празник Українського Афону

На свято Воздвиження Чесного й Животворчого Хреста Господнього, 27 вересня 2019 року, митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф очолив божествену літургію в Соборному храмі Хресто-Воздвиженського Манявського чоловічого монастиря.

Його Всокопреосвященству співслужили єпископ Закарпатський і Ужгородський Кирило, єпископ Одеський і Балтський Павло, адміністратор Івано-Франківсько-Галицької єпархії архимандрит Феогност, благочинний обителі архимандрит Герасим, скитоначальник Спасо-Преображенського Скиту Манявського Хресто-Воздвиженського монастиря ієромонах Амфілохій, братія монастиря у священичому сані а також численне духовенство з різних єпархій УПЦ ПЦУ.

Цього дня велика кількість прихожан прийняли Святі Тіло і Кров Господні.

По завершенню богослужіння відбувся велелюдний Хресний хід навколо храму з окропленням святою водою, після якого звернувся до вірян зі словом проповіді Його Високопреосвященство митрополит Іоасаф в якій  розповів про значення Хреста Господнього для всіх православних християн та привітав монастирську братію і всіх прихожан із престольним святом.

Завершилось богослужіння святковим уставним многоліттям.

«Свято Воздвиження – це славне торжество Чесного і славного Хреста Господнього. Причиною його встановлення було знайдення Хреста царицею Єленою у 326 році.

Вшанування знамення Хреста було й раніше. 28 жовтня 312 року, як свідчить Історик Євсевій, імператор Констянтин почав війну проти Максентія, що зачинився у Римі. Опівдні імператор, а потім і його воїни побачили на сонці знамення Хреста, яке складалось зі світла. На Хресті був надпис: “Цим перемагай”. Уночі св. Констянину з’явився Сам Христос і звелів зробити воїнське знамено у вигляді хреста і використовувати його силу проти ворогів. Знамено було зроблене із золота його бачив Євсевій.

Максентій був переможений. Після 1 Вселенського собору цар побажав знайти Хрест Господній. Його мати, св. рівноапостольна Єлена у 326 році прибула в Єрусалим з наміром поклонитись святим місцям і знайти Хрест. Не тільки іудеї, але й язичники намагались знищити і саму пам’ять про страждання Ісуса Христа.

У 119 році язичники за наказом імператора Адріана засипали землею Голгофу та Гріб Господній і на цьому місці збудували храм на честь язичницької богині Венери та поставили статую Юпітера. За наказом святої Єлени місце страждань і смерті Христа на Голгофі було знайдене й розчищене. Була знайдена печера – Гріб Господній та три хрести і дощечка з надписом. Через чудесне зцілення жінки від тяжкої хвороби й воскресіння померлого від доторкання одного з хрестів був виявлений Хрест Господній. Щоб задовольнити благочестиве бажання віруючих поклонитись Чесному Хресту, патріарх Макарій піднімав його, а люди викликували: “Господи помилуй”. Так був покладений початок чину Воздвиження Хреста у день свята.»

 

 

Всенічне бдіння напередодні Воздвиження Чесного Хреста Господнього

26 вересня 2019 року, з благословення настоятеля Манявського Хресто-Воздвиженського чоловічого монастиря митрополита Івано-Франківського і Галицького ІОАСАФА, Всенічне бдіння напередодні дванадесятого празника очолив єпископ Закарпатський і Ужгородський Кирило.

Його преосвященству співслужили, єпископ Одеський і Балтський Павло та братія у священному сані Великого Скиту.

Під час великого славослів’я владика Кирило, виніс святе Древо на центр храму, де було звершено чин Воздвиження Чесного  Хреста.

 

Богослужіння в день Різдва Пресвятої Богородиці

21 вересня 2019 року Православна Церква відзначає велике дванадесяте свято – Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

З нагоди цього свята, в Соборному храмі Манявського Хресто-Воздвиженського чоловічого монастиря, братія молилась за Божественною Літургією. Службу Божу очолив благочинний Великого Скиту, архимандрит Герасим у співслужінні отців монахів в священному сані.

Після завершення Літургії отець благочинний , архимандрит Герасим привітав усіх зі святом.

Богослужіння закінчилось уставним многоліттям та чином Панагії.

Монастирське богослужіння непередодні Різдва Пресвятої Богородиці

Напередодні двунадесятого празника Різдва Пресвятої Богородиці, в Манявському Хресто-Воздвиженському чоловічому монастирі братія обителі помолилась за Всенічним бдінням у Соборному храмі Великоскитської обителі.

“Пресвята Діва Марія народилась у Галілейському місті Назареті від благочестивих батьків Іоакима та Анни, імена яких зберегло святе передання. По батьку Діва Марія походила з роду царського, по матері – від архиерейського. Діва Марія була єдиною дочкою Якима та Анни і народжена ними в старості за їх щиросердечні молитви. “Пресвята Діва, – говорить блаж, Єроним, названа Марією, бо так назвав її Ангел, що звістив батькам про її народження”. “Марія чи Маріам, із єврейської мови, – говорить св. Єпифаній, – означає надія. Бо Вона мала народити Господа, Який є надією народів”.

Вперше на Сході про свято Різдва Пресвятої Богородиці згадується в слові Прокла, патріарха Константинопольського (439-440), а на Заході – в сакраментарії (требник) папи Геласія (492-496).

Для святого Андрія Критського, який склав на це свято два слова й канон, це вже свято велике й урочисте. В каноні він говорить, що в цей день повинно “торжествувати все творіння”, “веселитись небо і радіти земля”. Але вірогідніше те, що свято відзначалось в його часи як велике й урочисте, про що свідчить зміст канону свята. В єрусалимському канонарі VII ст. свято позначене як особливе. Свято відзначене і в святковому Євангелії, подарованому Синайському монастирю імператором Феодосієм (715 р.)”.  

Братія Українського Афону також вітає Всіх Вас із цим величним святом та запрошує Вас на Божествену Літургію, яка відбудеться 21.09.19 року о 10.00 год. в Соборному Храмі обителі.

 

 

ІСТОРІЯ МОНАСТИРЯ

Перші згадки про заснування обителі сягають кінця ХІІІ століття і пов’язані з ченцями Іоаникієм і Пахомієм. Після спустошення Києво-Печерського монастиря монголо-татарами, ці два іноки прийшли в Карпатські гори, де і заснували новий монастир. Згадку про заснування монастиря в ХІІІ столітті ми знаходимо у спогадах Івана Франка, який засвідчує, що Захар Беркут – герой Тухольки, три роки провів у монастирі. Сюди до старців неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою і благословенням. Кілька століть назад татари напали на монастир, зруйнувавши його вщент.

Дізнавшись про ці благословенні Богом місця, сюди у 1608 році прийшов монах-схимник, суворий аскет з гори Афон – Іов Княгиницький. Про нього пізніше напише Іван Франко: “Іов був, без сумніву, чоловік великого і чистого характеру, незламної енергії і трудолюбія, чоловік, яких може найбільше потребує кожний час і кожний народ. Перейнявшись на Афоні тамтешніми ідеалами, він один з небагатьох афонітів вернув на Русь і старався приложити ті ідеали до нашого життя, реформуючи монастирі в Уневі, Дерманті, Угорниках і в Києво-Печерській лаврі в дусі непорочного життя і аскетизму, закладаючи в кінці знаменитий Скит Манявський.” Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським Іов створює чернечу громаду. У новій святій обителі він запроваджує найсуворіший устав Василія Великого. Саме за суворість уставу та аскетизм Манявський Скит був названий “другим” Афоном.

У 1618 році у Скиті проживало 40 монахів, а з 13 квітня 1619 року на цій території почали споруджувати церкву Воздвиження Чесного Хреста, фундаторкою будівництва якої була Марія Могилянка, дочка колишнього воєводи і господаря Молдавського Єремії Могили. В монастирі двічі з’являлася Пресвята Богородиця. Святістю славились також некрополь та зовнішній цвинтар Скиту, де спочиває прах тисяч православних галичан.

Архітектурний монастирський комплекс будівель – це ансамбль цегляних, кам’яних і дерев’яних споруд, обведених високим муром з вежами й бійницями. На відстані 400 метрів від виїзної брами монастиря знаходиться так званий “Блаженний камінь”. Камінь-брила із гротом нагадує велетенський горган з отвором. Грот цей і є давнім житлом ченців – скитом. З цієї брили віками витікала вода, яка зникла в час закриття монастиря і так само чудесно з’явилась, коли монастир відродився знову.

Юліан Целевич повідомляє, що саме в цьому гроті, в печері іноки “знайшли гарний притулок”. Іван Вагилевич стверджує, що перші монахи поселилися тут ще у 1281 році. Згодом Іван Франко назве їх “першими апостолами Карпатського Підгір’я”.

 

Добрий шанувальник Скиту – митрополит Петро Могила писав: “Піди на Покуття, де двісті ангелів у тілі проживаючих, образ життя Божого проводять”. Під своєю орудою Скит мав сім філіальних монастирів, зокрема, в Молдавії – Сучавицький, Драгомирнецький, Путненський і Нямецький та в Галичині – в Товмачику, Коломиї, Угорнику.

1620 році Скит одержав від патріархів Константинопольського – Тимофія та Олександрійського – Кирила ставропігійне право. У 1628 році на Київському соборі під головуванням митрополита Іова Борецького його наділено званням “прота” (головуючого). До його протії належало 556 монастирів у воєводствах Белзькім, Галицькім і Подільськім, про цей факт засвідчує підпис ігумена Скиту – Феодосія: “Многогрішний Феодосій ігумен Скитський і Угорник, Прот монаcтирей воєводства Руського, Белзького і Подольського…” Монастир мав значний вплив на галицькі монастирі в Уневі, Улючі, Лаврові, Підгірцях, Погоні, Крехові (два останні заснували скитські монахи).

Скит був духовним трибуналом при виборі митрополитів на Львівську кафедру і на видання богослужбових книг. Скит підтримував зв’язки з Польщею, Молдавією, Кримом, Німеччиною, Литвою, Румунією, Грецією, Росією та найбільшими містами України – Львовом та Києвом. Польські королі Ян Казимир ІІІ, Михайло Вишневецький, Ян ІІІ Собєський, Станіслав Август та коронний гетьман Станіслав Потоцький, шануючи святість Православного Воїнства Христового, надавали монастиреві різні привілеї.

Скит Манявський – відомий і як мистецький осередок. За свідченням Вагилевича, тут була велика бібліотека та богословська і малярська школи, які заснував ще Феодосій. Першу церкву Скиту розмалював Іов Княгиницький. Найбільшого розвитку школа досягла на стику XVII-XVIII століть, коли її очолив Йов Кондзелевич, славетний український митець, ієросхимонах Білостоцького монастиря, що неподалік від Луцька. У 1698 – 1705 роках створив іконостас для Хресто-Воздвиженської Церкви Скиту, що вважається перлиною українського сакрального мистецтва. Після закриття монастиря іконостас був проданий у Богородчани, а у 1916 р. вивезений до Відня, потім – до Варшави. На даний час зберігається у Львівському національному художньому музеї.

Ще одну школу – хорового партесного співу – розвинув наступник засновника монастиря ігумен Феодосій. Про цю професійну хорову школу з розвинутим п’ятилінійним нотописанням “осьмогласного пінія” подає широкі відомості академік Єлена Тончева з Софії у книзі “Монастирь Великий Скит – школа “Болгарского распева”. Скитские “болгарские” ирмологи XVII-XVIII в.”, виданій 1981 року. Понад півтора століття Скит ревно охороняв православну віру і залишився єдиним її оплотом в Західній Україні, не приєднавшись до унії. Дуже багато видатних осіб нашої української історії пов’язані з Скитом Манявським. Серед них гетьман Івана Виговський займає особливе місце. Адже, згідно з його заповітом прах гетьмана покоїться у Скиті. Про цей факт засвідчують такі вчені, як М. Грушевський, О. Феданко, В. Качкан та інші.

Пережив монастир і страшні лихоліття. Перше з них було у 1652 році, під час “морового повітря” (епідемії). Друге – цілковите знищення у 1676 році під час польсько-турецької війни, за гетьмана Петра Дорошенка. Монахи не сподівалися на закриття Скиту, яке сталося у 1785 році. Незадовго перед тим вони провели ремонт усіх споруд. “Єще можна відчитати, – пише Ю.Целевич, – слова: “Року 1781 обновися”. Отже, чотири роки перед закриттям монастиря”.

Манявський Скит був закритий австрійським імператором Францом-Йосифом, на численні звернення уніатського єпископа Петра Белянського, який доносив до цісарського двору про підтримку монахами обителі Коліївщини. Монастир користувався великою повагою серед населення, будучи єдиним осередком православ’я на Галичині. В неділю і свята всі люди йшли в монастир, сільські греко-католицькі храми залишалися пустими, а духовенство збіднілим. Закриття монастиря викликало великий жаль в галицького народу. Але ні унія, ні переслідування не згладили в народі пам’ять про давну славу обителі та непорочне життя скитських подвижників. Монахи часто поверталися, відвідували руїни своєї обителі. Люди нерідко бачили на руїнах старця в чорній рясі.
Після закриття австрійцями скит зазнав руйнації.

28 травня 1998 року монастир частково, а з 30 листопада 1999 року повністю, був переданий Івано-Франківській єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, що дало поштовх другому відродженню святині.

Великих зусиль прийшлось докласти Високопреосвященнійшому Митрополиту Іоасафу та Обласній державній адміністрації для того, щоб відродити святу обитель. Президент України Л. Кучма, відвідавши Манявський монастир на Різдво Христове 2002 року, і 12 січня 2003 року бере його відбудову під свій патронат. За його допомогою, і стараннями голови облдержадміністрації М.Вишиванюка, були завершені зовнішні роботи по відбудові Хресто-Воздвиженського Собору, проведені роботи по реконструкції трапезної церкви та фортифікаційних мурів.

 

 

Монастир виділяється не тільки своєю культурно-історичною цінністю, але й духовністю, благочестивим Українським Афоном. Про це засвідчують факти відвідання цієї святині як українськими науковцями, паломниками, так і державними діячами, зокрема Президентом України Леонідом Кучмою та першим Президентом Росії Борисом Єльциним, Президентом України Віктор Ющенком.

А 20 жовтня 2002 року відбулась справжня велика подія в житті Велико-Скитського монастиря – освячення Хресто-Воздвиженського собору. На це унікальне дійство прибули на запрошення Архиєпископа Івано-Франківського і Галицького Іоасафа шість ієрархів Української Православної Церкви Київського Патріархату та більше тридцяти тисяч віруючих. Після чину освячення, Архиєреї відслужили першу літургію, передавши храм під опіку Божу і небесних покровителів обителі – Іова і Феодосія.

30 червня 2003 року в Манявський монастир була передана велика святиня – чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Одигітриї – “Ізбавительниці від злих” (ХVІІІ ст.). Ікона має чудодійну силу зцілювати від одержимості злими духами.

15 липня 2004 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату засновників Манявського Хресто-Воздвиженського монастиря Іова і Феодосія Манявських канонізував. 15 грудня 2013 року митрополитом Іоасафом було освячено нову монастирську трапезну. У червні 2014 року на території обителі побудовано дерев’яну каплицю для звершення святкових богослужінь у літній час.

І сьогодні  за трудами настоятеля і священоігумена, Його Високопреосвященства митрополита Івано-Франківського і Галицького Іоасафа, древня святиня повстала з руїн, відродившись у всій своїй красі і величі. Знову залунав тут передзвін, знову полинула молитва до Всевишнього. І ми свято віримо в те, що відродження монастиря буде сприяти розвитку духовності, відродженню українських традицій і культури, буде укріплювати нас в прадідівській православній вірі і прививати любов до нашої Святої Православної Церкви і України.